Астрономи виявили можливі залишки двох небесних тіл, які пережили загибель своєї зорі та продовжують перебувати серед уламків колишньої планетної системи. Незвичайне відкриття поблизу білого карлика J1328−1450 може допомогти зрозуміти, що станеться із Сонячною системою через мільярди років.
На відстані приблизно 1600 світлових років від Землі астрономи дослідили незвичайну систему навколо білого карлика J1328−1450. Це залишок зорі, яка вже пройшла основні етапи свого розвитку та втратила зовнішні оболонки.
Навколо мертвої зорі вчені виявили два кільця космічних уламків, розділені широким проміжком. Саме ця особливість дозволила припустити, що в системі досі можуть існувати два небесні тіла, які пережили перетворення зорі на білого карлика.
Дослідники умовно називають їх «планетами-зомбі», хоча йдеться не про повноцінні планети, існування яких уже підтверджено, а про можливі вцілілі планетезималі — невеликі тіла, пов’язані з процесами формування планет.
За попередніми оцінками, один із таких об’єктів може бути співмірним зі звичайним астероїдом Сонячної системи. Розміри другого можуть перебувати в діапазоні від Місяця до Плутона.
Найбільше вчених зацікавила незвичайна структура уламків навколо білого карлика. На відміну від інших відомих подібних систем, де залишки небесних тіл утворюють один диск, навколо J1328−1450 спостерігаються два окремі кільця.
При цьому внутрішнє та зовнішнє кільця залишаються напрочуд стабільними. Між ними існує широкий проміжок, який може свідчити про гравітаційний вплив тіл, що збереглися після загибелі зорі.
Керівник дослідження Нікола Джентілле Фузілло з Університету Трієста пояснив, що астрономам уже відомі випадки, коли планети переживали масштабні зміни своїх зір. Однак настільки складну систему з подвійним диском уламків і двома можливими вцілілими планетезималями дослідники спостерігають уперше.
Подібні відкриття допомагають вивчати завершальні етапи життя зір, схожих на Сонце. Коли в їхніх центральних частинах вичерпується водневе паливо, звичні процеси термоядерного синтезу поступово припиняються.
Упродовж основного періоду існування зорі енергія термоядерних реакцій допомагає протидіяти силі тяжіння. Коли умови в її надрах змінюються, центральна частина починає стискатися, а зовнішні шари розширюються.
На певному етапі зоря перетворюється на червоного гіганта. Її радіус може збільшитися в сотні разів, через що найближчі планети опиняються під загрозою поглинання.
Приблизно через п’ять мільярдів років подібні зміни очікують і на Сонце. Наша зоря почне розширюватися та може поглинути внутрішні планети Сонячної системи.
Після завершення стадії червоного гіганта зоря скидає зовнішні оболонки. Від неї залишається надзвичайно щільне гаряче ядро — білий карлик, який поступово охолоджується.
Навколо такого залишку можуть перебувати уламки колишніх планет, астероїдів та інших небесних тіл. Частина об’єктів руйнується під дією гравітації, тоді як інші можуть зберігатися протягом тривалого часу.
Саме таку можливість демонструє система J1328−1450. Її подвійний диск уламків може свідчити, що навіть масштабне розширення зорі не обов’язково призводить до повного знищення всіх тіл, які раніше оберталися навколо неї.
Водночас існування двох передбачуваних планетезималей поки залишається гіпотезою. Висновки астрономів ґрунтуються на особливостях структури диска уламків, а не на безпосередньому підтвердженні обох об’єктів.
За словами Ніколи Джентілле Фузілло, раніше дослідники вже встановили, що планети можуть зберігатися після радикальних змін своїх зір. Проте система J1328−1450 стала першим відомим прикладом подвійного диска уламків, у якому припускають існування одразу двох вцілілих планетезималей.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
